ВШАНУВАННЯ ГЕРОЇВ
ЗАГИНУВ ЛЕВЧЕНКО ОЛЕКСІЙ ВІКТОРОВИЧ. СЕЛО СТРОКОВА
Знову скрипнула Небесна брама, ідуть на небеса найкращі…
Ті, що мріяли жити й працювати, що підтримували родину і дбали про рідних, ті що отримали найвеличніше звання – Захисник!
У Левченків троє синів, усі троє стали на захист рідної землі. Нині у родині страшна втрата, загинув один із захисників…
Ще один український військовий, ще один наш земляк, що воював за мир та свободу нашої країни, пішов від нас.
В російсько-українській війні загинув вірний син України – Олексій Вікторович Левченко. Йому назавжди 42 роки…
Народився 30 серпня 1982 року в місті Києві.
До школи Олексій ріс у дідуся та бабусі у селі Строкова, пізніше проводив тут всі канікули, тому кожен куточок об’їздив на велосипеді, а кожна стежка для нього рідна.
У Києві, в 1989 році пішов до школи, закінчив 9 класів
«У школі навчався добре, навіть жодного разу до директора не викликали, хоча і пустував, як і всі хлопці.
Змалечку був дуже здібним до техніки, і руки у нього були пристосовані до усякої такої роботи, не вередував, але, як і усі хлопці, був бешкетником. Марив машинами й знав у них толк, вони його розуміли із першого оберту ключа, тому і мріяв стати водієм.
Мрія здійснилася, але на все інше його короткого життя не вистачило», - каже батько Олексія - Віктор Олексійович. У них був особливий зв’язок, не дарма ж один – Олексій Вікторович, а інший - Віктор Олексійович.
Потім навчався в ПТУ, опановував фах автослюсаря, після навчання у 2002 році пішов на строкову службу, був водієм при Генштабі м. Київ.
Після армії працював водієм в Київводоканалі та МНС.
Батько народився в селі Строкова, дорослим працював і жив у Києві, а коли вийшов на пенсію то повернувся в село в батьківську хату. З ним переїхав і Олексій, продовжуючи працювати в м. Київ. Мама Олексія трагічно загинула в автокатастрофі…
На службу Олексій Вікторович був призваний Бориспільським РТЦК та СП 09.11.2024 р. в/ч 3488 водієм 5 міномета 2 мінометного взводу 2 мінометної батареї 24 бригада ОШБ (окрема штурмова бригада).
Він був відважним і вмотивованим військовослужбовцем, разом з побратимами стійко тримав оборону, залишаючись вірним своїй Україні.
Став на захист Батьківщини, адже твердо знав, його син Артем має жити у вільній та незалежній країні, де родини не знають, що таке війна та смерть, яку вона несе за собою.
Загинув 18.06.2025р. на Сумщині біля населеного пункту Іскрисківщина Білопільської громади Сумської області, всього за один кілометр від кордону із росією(будь вона проклята навіки!), під час бойових дій, коли вивозив побратимів з поля бою.
Батько, Віктор Олексійович, розраховував, що на старості років, син підтримає і допоможе, а натомість чорний ворог втрутився у життя і зруйнував усі мрії, забрав усі надії, тепер доведеться батькові хоронити сина та молити Бога, щоб уберіг двох інших синів - Віталія та Сергія - від немилосердної смерті.
Назавжди без батька залишився син Артем, бо своє життя батько поклав за його майбутнє…
Має відзнаку “Учасник бойових дій, ветеран війни” видану 28.04.2025р.
«Він мав багато планів, міг ще багато зробити, але став ще однією зіркою у нічному небі України. Яскравою, сильною, незламною - як і той, хто залишив цей світ, захищаючи рідну землю.
Схиляємо в скорботі голови перед мужнім Захисником. Вічна пам'ять і вічний спокій його душі, спочивай з Богом у мирі вічнім. Співчуття рідним, близьким, знайомим, друзям, побратимам, всім, хто знав Олексія Левченка, як доброго, щирого, надійного, мужнього, сміливого, відважного патріота своєї Батьківщини. Вічна шана Герою!», - зазначила голова Студениківської громади Марія Лях.
