ВШАНУВАННЯ ГЕРОЇВ
НОВА ВТРАТА У ГРОМАДІ. ЗАГИНУВ СЕРГІЙ БОЖКО
Посеред цієї дивної весни з морозами й снігом продовжує бушувати війна, приносячи страшні звістки. Чорна тінь війни цього разу торкнулася родини із Семенівки.
7 квітня, внаслідок ворожого вогневого впливу в районі населеного пункту Степове Василівського району, що на Запоріжжі, при безпосередній участі у бойових діях загинув молодший сержант Збройних сил України Сергій Миколайович Божко із Семенівки.
Народився 19 жовтня 1976 року у селі Семенівка, тут навчався, після навчання жив у Києві. У мирному житті Сергій працював керівником відділу збуту Поліграфічного комбінату «Зоря». Йому було 48 років. Має трьох дітей - сина та доньку від першого шлюбу, які обоє зараз навчаються у вишах. А також меншу, 13 річну донечку, від другого шлюбу.
З перших днів повномасштабного вторгнення Сергій Божко став до лав захисників України. Разом із побратимами стояв у столиці, захищаючи її від ворожої орди. Він не готувався до війни, ніколи не мав навичок воїна, але його серце було сповнене відвагою і люттю, бажанням захистити сина і дружину, родину, Україну. У горнилі нестерпного 2022 року він змужнів і ста справжнім воїном, захищав Броварський район Київщини, згодом Харківщину та Луганщину. Піхота – не найлегший рід військ: кілометри окопів, зруйновані рідні міста і села, перелякані очі дітей та стареньких, біль втрат, ненависть та втрата побратимів. Отримав відзнаку командира 129 батальйону територіальної оборони м. Ктєва.
Згодом були навчання, перші артилерійські постріли й оспівана у піснях Фортеця Бахмут. Кліщіївка, Часів Яр, Андріївка – назви донецьких поселень, які родина Сергія Божка болісно ловила у зведеннях новин, бо там стояв щитом батько і чоловік. Виносив поранених побратимів, брав участь у завданнях, допомагав повернути полеглих, був відважним і вірним військовому обов’язку, за що отримав Золотий Хрест від Головнокомандувача ЗСУ. Нечасті повідомлення додому були, як дарунок неба.
Потім були Херсон і Запоріжжя, освоїв мінометне ремесло, прикривали піхоту і робили наступ ворогів неможливим. Отримав звання молодшого сержанта, відзнаку "Ветеран війни". Був водієм третього мінометного розрахунку мінометного взводу роти вогневої підтримки військової частини А 4100. Село Степове стало місцем його останнього бою.
«У скорботі родина, ніколи не відчують на плечі батькову руку син та донечки, не дочекається обіймів дружина, сумом і тугою розливається гіркота нашим рідним краєм. Він був взірцевим батьком, дарував синові та донькам віру у себе, він був справжнім Чоловіком і Захисником, він став Героєм і навіки доєднався до Небесного Воїнства, щоб Україна не була поневолена… У страшному горі ми поруч із родиною і побратимами… Вічна слава Героям! Світла їм пам’ять», - зазначає голова Студениківської громади Марія Лях.
Дату прощання з Героєм повідомимо пізніше.
