ВШАНУВАННЯ ГЕРОЇВ
ЗАГИНУВ НАШ ЗЕМЛЯК ІЗ СЕЛА СЕМЕНІВКИ ВАЛЕНТИН КУЛИК
То не чорні хмари обсіли Україну, то ворожа навала суне рідною землею, стираючи навіть найменший слід українця. Вони прагнуть нас знищити і на нашій святій землі встановити своє гидке болотяне царство. Варвари нищать саму згадку про Україну, але поламають зуби об нашу нескореність, стануть добривом і не зможуть нічого заподіяти нам, бо Україна вічна, як небо, як мати, як Господь!
Маємо триматися, кріпити віру, плекати надію, викохувати любов і єднатися. Немає сили міцнішої за єдність, немає нечисті сильнішої за справедливість!
Громада знову має недобру звістку. Зловорожі сусіди забрали життя нашого земляка Валентина Кулика.
Валентин Анатолійович Кулик народився в Семенівці нашої Студениківської громади 09 березня 1992 року.
Призваний на службу 27.06.2024 року Дарницьким РТЦК та СП. Служив радіотелефоністом 1-го відділення 1-го мінометного взводу 2 мінометної батареї 3 єгерського батальйону в/ч А 4948.
Загинув 27.10.2024 року під час виконання бойового завдання поблизу села Желанне Друге Покровського району Донецької області.
Спочатку мама отримала сповіщення про те, що Валентин зник безвісти. Два роки тривало очікування, не вмирала надія, мама сподівалася, що крізь тишу чекання проб’ється телефонний дзвінок від сина. Не сталося... Лише в травні 2026 року було знайдено тіло захисника та встановлено особу згідно з аналізом ДНК.
Кулик Валентин народився та виріс у с. Семенівка. Навчався в Семенівській ЗОШ І-ІІІ ст., однокласники запамʼятали його як швидкого та веселого, він любив жартувати; вчителі говорять, що це був допитливий та непосидючий учень.
Легко йому давалися знання з механіки, швидко освоїв роботу двигуна та електрообладнання.
Після закінчення школи навчався в Березанському ліцеї за спеціальністю «електрик».
А потім — у Київському енергетичному фаховому коледжі, де і залишився працювати електриком після закінчення. Здобув репутацію хорошого спеціаліста, тому Валентина запрошували для ремонту електрообладнання та встановлення пожежної сигналізації в бюджетних установах (дитячих садочках, школах). Пізніше працював в Інституті хімії високомолекулярних сполук та в ДП «Київський бронетанковий завод».
У Валентина були плани одружитися, створити сімʼю.
Його руки знали всяку роботу, особливо вправно він обходився з технікою. Він розумів двигун тільки по звуку, не було поломки, якої він не міг би виправити. Якщо побратимам потрібна техніка, то двічі казати не треба: він розіб’ється, а зробить! Навіть новітня електроніка та електрообладнання тямущому механіку скорялися. Через його руки проходили і автомобілі, і важка броньована техніка, а командири знали, що слово його міцне і перевірки не потребує.
Мама каже, що він не чекав, поки придбають все необхідне, часто купував запчастини за власний кошт, бо завжди відповідально ставився до роботи. Його військове життя було недовгим, рівно чотири місяці, бо напрямок, де воював, непростий — Покровськ...
“Клята війна забрала мого брата Валентина Кулика. Довгою дорогою додому він повернувся на щиті. Він так сильно хотів жити, мав стільки планів. Тепер нашого світлого хлопчика немає, він янгол...”, — пише його двоюрідна сестричка Олена.
Розірване навпіл материнське серце, на друзки розбите. Його вже ніколи не зібрати докупи... Зболене чеканням, воно жило надією, тепер лише згадки про сина будуть матері розрадою.
“Ой, як болить душа України, зустрічаючи синів на щиті. Красенів, розумників, мрійників, єдиних дітей у матері, золотих наших хлопчиків. Поклали вони життя за рідну землю, за отчий край, не сповнивши своїх мрій, не намилувавшись коханими, не натішившись дітьми. Ми вклоняємось їхньому подвигу, їхній звитязі і молимось за матерів, що мають пережити своїх дітей. Господи милосердний, збережи Україну, заступи собою наше військо! Не дай матерям сивіти від горя. Боже, бережи Україну”, — просить голова громади Марія Лях.
Про дату і час похорону повідомимо додатково.
