Студениківська громада

Київська область, Бориспільський район

ПОВЕРНЕННЯ ДО МАТЕРИНСЬКОЇ ХАТИ

Дата: 11.06.2018 08:22
Кількість переглядів: 259

Здається, що може одна людина? Нібито небагато, а дві, три, громада? Ця історія про те, як багато залежить від кожного із нас. Як не кивати на владу, спонсорів, сусідів. а прийти і зробити.

Невеличке село громади – Соснівка, де ніколи не було ні школи, ні клубу, можливо, так  би і зникло тихо із карти, як зникають десятки інших сіл, але у ньому живуть люди, яким не байдуже, що із цим селом буде.

У далекому 2009 році Ольга Петрівна Чепіга, що ще у 60-ті роки виїхала із села і, як всі ми, приїжджала на вихідні до мами, а потім, коли її не стало відвідувала могилку, задумалася, що у її Соснівці занедбаний цвинтар і фанерний пам’ятник загиблим воїнам, і захотіла щось змінити. Тоді і з’явилася ідея зібрати усіх, хто колись жив у селі, виріс із нього (саме виріс, а не переріс), взявши із нього все найкраще.

«Я люблю людей, зустрічатися із друзями. У інших селах, хоч час від часу збираються разом, хоча б однокласники, на зустрічі випускників, а у Соснівці ніколи не було свята зустрічі. А ще, коли я приїхала додому, мене боляче вразив наш цвинтар, де не було огорожі, столика, за яким могли б присісти рідні, хоч раз на рік, на проводи, коли приїжджають відвідати рідні могили, а скільки могил зарослі бур’янами, не доглянуті. Тоді і народилася у мене ідея, зібрати разом усіх, хто народився у селі і кого доля потім занесла у далекі світи. Тепер я навіть не знаю, чи наважилась би взятися за таку справу, а у 2009 якось воно все лагодилося. Поставила собі завдання віднайти родини  тих, хто жив у селі, привести у порядок кладовище і поновити пам’ятник загиблим воїнам, а ще віднайти імена солдатських вдів, які не дочекалися з війни своїх чоловіків. З великими потугами ми знайшли, вернули із забуття прізвища 26 солдатських вдів і стали збирати гроші на пам’ятник, щоб ці прізвища більше ніколи не були втрачені. Ми з Марією Павлівною Лезнер стукали до всіх, але відгукнулися лише моя донька – Доброскок Ірина Іванівна та син Марії – Володимир, - за їх гроші ми і замовили у Коростишеві гранітний обеліск, на якому прізвища сорока наших земляків і 26 солдатських вдів. На відкриття пам’ятника запросили колишніх жителів села із усіх куточків колишнього Союзу, бо доля добряче розкидала соснівців по світу. Ми телефонували і на першу нашу зустріч пообіцяло приїхати багато людей, щоб їх чимось привітати звернулися до дачників і вони допомогли грошима: хто давав тисячу, хто дві, - за ті гроші ми купили короваї та подарунки кожному. А столи допомогли накрити Юрій Іванович Павлушко та Олександр Олексійович Мостіпан, він доручив це Юрію Анатолійовичу Ярошенко. На свято з’їхалося чоловік триста, столи ломилися від наїдків та напоїв, смажилося порося, а люди пізнавали одне одного наче вперше в житті. Хоча до цього були сусідами. На ночівлю, тих, хто не мав уже рідні у селі , забирали друзі, знайомі. Так ми відновили ТРАДИЦІЮ СПІЛКУВННЯ  ВЕЛИКОЇ СІЛЬСЬКОЇ РОДИНИ НА НАШІЙ МАЛІЙ БАТЬКІВЩИИНІ. Тепер, якщо у людини навіть немає нікого рідного у селі, вона їде у село, на це свято, як додому, а ми зустрічаємо всіх своїх колишніх односельців, як рідних. Цього року ми дуже просили, щоб на свято прийшла Наталія Іванівна Добровольська, бо вона для нас, як мати, і всіх, хто приїде, зустрічає, як рідних. Ми щасливі, що вона змогла прийти цього року.

Хочеться згадати один епізод, про який мені розповідала мама, що у 40-х роках у Соснівку приїжджав уповноважений із Переяслава і казав, що колись, якщо всі будуть добре працювати, настане такий час, коли по небу будуть легко літати літаки і люди будуть ними подорожувати, і у магазинах буде повно ковбаси, а не тільки на Різдво,  і буде вінегрет та холодець, але соснівці його підняли на сміх, а нині усе це є, тільки батьків наших, що тяжко для цього працювали, немає.» , -про це у своєму виступі казала засновниця свята.

Нині свято проходить уже вдев’яте, і на ньому в цьому році не так багато гостей, але все так же щемко звучать слова про село, пам'ять роду, поклик предків, як і дев’ять років тому, а виступ голови Студениківської ОТГ Марії Олександрівни Лях,  Ольга Петрівна порівнює із виступом уповноваженого колись у далекі сорокові і так само вірить, що громада буде жити заможно,  щасливо і дружно. А ще засновниця у цьому році передала ініціативу зібрання громади молодшому поколінню, Віктору Макаровичу Григоровичу та Ользі Олексіївні Дуді, тому відкривав Віктор Макарович свято словами власної поезії: Я їду назустріч з дитинством, я їду в село, де дитинство пройшло…Звучали проникливі вірші, вітали присутніх учасники художньої самодіяльності із Сомкової Долини, ансамбль «Долинянка», Наталія Ушко та чудовий юний співак Ілля Головко, а ще було застілля, яке допомогли організувати староста Сомкової Долини Тетяна Василівна Шатун та Юрій Іванович Павлушко, а залишилося після цього велике відчуття громади, яке сподвигає людей на високі і добрі справи, а не на заздрість чи маніпуляції, як це часто буває.

За рік у Соснівці буде ювілейне – десяте свято села- родини і підготовка до нього вже почалася…Нехай це відчуття великої сільської родини на малій батьківщині пошириться на всю громаду, а кожному з нас стане снаги зробити для своєї малої Батьківщини часточку того, що для неї зробила Ольга Петрівна Чепіга.


« повернутися

Код для вставки на сайт

Вхід для адміністратора

Результати опитування

Онлайн-опитування:

Увага! З метою уникнення фальсифікацій Ви маєте підтвердити свій голос через E-Mail
Скасувати

Дякуємо!

Ваш голос було зараховано

Авторизація в системі електронних петицій

Ще не зареєстровані? Реєстрація

Реєстрація в системі електронних петицій


Буде надіслано електронний лист із підтвердженням

Потребує підтвердження через SMS


Вже зареєстровані? Увійти

Відновлення забутого пароля

Згадали авторизаційні дані? Авторизуйтесь