ЮВІЛЕЇ
КАМІНЬ СПОТИКАННЯ
Не дивуйтеся, шановні читачі, такому словосполученню, бо саме таку назву отримав проект німецького скульптора Гунтера Демніга, який по всьому світу вшановує людей, що пожертвували собою заради інших. Основна мета створення таких інсталяцій нагадати світові про цінність людського життя і самопожертви, щоб, спіткнувшись, звернути увагу на місце і прочитати там прізвище людини, яка тим чи іншим чином стала відома світові чи великим подвигом, чи глибиною пережитого.
У Студениківській ОТГ таким «каменем спотикання» стала надзвичайна людина - Іван Наумович Сиса. Усміхнений, підтягнутий, при краватці, він жартував, читав вірші Тараса Шевченка, чудовим тенором практично заворожив не тільки всіх жінок, а навіть артисток самодіяльного вокального колективу «Дівчата з Левади». А ще він пише проникливі вірші і грає на гітарі, так що просто не можна встояти перед його природним шармом, щоб не закохатися. Та цієї днини треба говорити не тільки про це, бо він – ювіляр і 13 серпня йому виповнилося 95(!), а ще він один із тих, кого називають жорстким словом - остарбайтер.
Привітати такого поважного ювіляра прийшли численні гості: голова громадської організації, клубу «Пам’ять серця» Неля Ковальська, яка вже багато років поспіль опікується долею остарбайтерів та співпрацює із Міжнародним фондом «Взаєморозуміння і толерантність», німецьким фондом «Пам’ять. Відповідальність Майбутнє». Прийшли ті, хто пережив страхіття примусових робіт – Марія Кирилівна Романенко (с. Соснова) чи народився у далекій Німеччині, як Ніна Григорівна Лисенко (с. Студеники). Прийшли учасники художньої самодіяльності, учні – волонтери, маленькі артисти хореографічного гуртка Будинку культури села Студеники, рідні, близькі, односельці.
Івана Наумовича вивезли до Німеччини шістнадцятирічним, дорогою із полонених вибирали робітників для німецьких заводів, а його довезли аж на північ Німеччини доки не знайшлося роботи і йому. Він працював зварювальником та слюсарем, його невеликого зросту не вистачало, щоб дотягнутися до верстата і приходилось підставляти ящик, та усі лихоліття полону він пройшов, потім служив у армії і додому повернувся аж у 1947 році.
«Війна, своїм чорним крилом обпалила кожну родину, не обійшла і мою, бо моя тітка також була вивезена до Німеччини. І єдиним, що тримало цих людей і не дозволяло здаватися - це була надія на повернення додому. Тому ми не маємо права забувати, що таке війна, яку ціну платять за неї звичайні люди. На жаль, сьогодні ми знову переживаємо цю біду. Земля створена для миру, але за мир треба боротися, а ваші спогади дають нам силу для такої боротьби», - сказала голова Студениківської ОТГ Марія Олександрівна Лях, вітаючи ювіляра.
Далі були концертні номери, фото, спогади про минулі зустрічі, серед яких і особливо пам’ятна для Івана Наумовича із колишньою подругою, німкенею Анітою, з якою разом працювали на фабриці. Зустріч відбулася у Німеччині у 2012 році через 66 років по війні.
А наприкінці святкування Іван Наумович отримав іменинний торт, квіти та пам’ятний подарунок від німецького фонду « Пам’ять Відповідальність Майбутнє» і купу привітань та побажань здоров’я і довгого життя. А насамкінець разом із «Дівчатами із Левади» ще і ушкварив гопака. І саме тоді подумалося, що такі люди створені навіть не із криці, а із золота і дай, Бог, аби вони були нам «каменями спотикання», які не дозволяють розслабитися і забути, на які жертви пішло старше покоління заради нас, тож чи маємо ми право жити погано? Напевне, що ні!
