ПАМ'ЯТАЄМО...
У КНИЗІ ПАМ’ЯТІ НАПИСАНО НОВІ СТОРІНКИ - УЧИТЕЛЬСЬКІ
Не має майбутнього той народ, який забув свою історію. Із окремих людських життів складається літопис села, громади, держави. Чергову сторінку Книги пам’яті громади пише знаний краєзнавець, пошановувач минувшини, меценат – Михайло Іванович Шатун. Цього разу вона стосується учительства.
Ось як він сам каже про це: « Жодна зустріч не буває випадковою. Мова про зустріч, яка надихнула на спогади про далекі шістдесяті шкільні роки. А саме, зустріч з однокласниками мого брата Григорія (вічна йому пам’ять), випускниками Жовтневої середньої школи 1968 року.
Це було навесні 2019 року, я завів випадкову розмову з незнайомою жінкою, яка виявилася однокласницею мого брата. Це була Марія Ільєнко. Потім підійшли Григорій Юхименко та Григорій Лисенко. Слово за слово – і вже познайомились. Домовились про зустріч. Поспілкувались, поринули у спогади про шкільні роки, про вчителів, які вчили нас, принести з собою старенькі фотознімки.
Чимало однокласників брата відійшли у вічність. Та людина живе, поки про неї пам’ятають. Завжди у пам’яті наші вчителі - Яровий П.П., Чорненький В.О., Довгорук Я.Г., Козелецька Н.М., Левченко Н.С.
Я вдячний Любові Іванівні Чабан, Лесі Василівні Крамаренко за допомогу, за їх людяність, внесок у справу пам’яті».
Але це ще не кінець цієї історії, у неї зовсім немає кінця, як у пам’яті. А далі Михайло Іванович самотужки, своїм коштом зробив фото шкільних років випуску 1968 року і подарував випускникам, дітям та внукам вчителів. Невеликий стіл, заставлений портретами улюблених вчителів, викликав захват, сльози, спогади, бо раптом серед осінніх буднів просто на площу посеред Студеників у звичайний базарний день завітала сама пам’ять, розворушила душу і заглянула у самісіньке серце очима вчителів, які давно не з нами. Портрети понесли додому діти і онуки, щоб у Велику Дмитрівську Батьківську суботу чи у будь-який інший день запалити перед ними свічку, помолитися, і подякувати вчителям, що були вихованцям шкільними мамами і татами.
А ми так само дякуємо Михайлу Івановичу Шатуну за дивовижну здатність збирати по крихтах минувшину і укладати її у стрункі рядки літопису громади. Нехай стане йому сил, а нам людяності не пройти повз минуле і не залишитися без тонесеньких ниточок зв’язку із предками, бо звідки тоді черпатимемо наснагу на життя. Отож, далі буде…