КУЛЬТУРА
ТЕПЛО ДЛЯ ПЕРЕДОВОЇ
Щойно відшуміли новорічно-різдвяні свята, залишивши по собі нові надії і сподівання на краще життя, і кожен із нас щиро вірить, що вони обов’язково здійсняться. Воно так і буде, бо ми вклонилися пам’яті предків, спожили – сіль землі – пшеничну кутю, обдарували всіх ближніх подарунками, завітали на Різдво до батьків і всотали у себе віншування колядників. А ще зробили дуже благу справу, помолились і подякували тим, хто робить можливим мирне Різдво в Україні – хлопцям на передовій!
Вітання від Студениківської громади до новоріччя привезли на Схід очільниця культури громади, заслужений діяч естрадного мистецтва, Зоя Романівна Тимченко та її чоловік, звукооператор і волонтер – Віктор Бутко. ЇЇ розповідь можна слухати годинами, стільки у ній ніжності і поваги, а ще гордості за наших оборонців.
-Тричі були на Сході 2021 року, а розпочали їздити із 2016, і кожного разу це було якось по-новому, відкривали для себе щось надзвичайне, що може живити душу, давати наснагу і змушує ставати іншим, тому, якщо ти побував там один раз, то вже не можеш позбавитися від бажання приїхати ще раз. Сьогодні ситуація на передовій інакша, аніж була на початку війни. Зараз у хлопців є і обмундирування, і нормальне харчування, єдине чого бракує гостро – це тепла, звичайного людського тепла. Як вони кажуть, найгостріше бракує дому, рідних, чогось, у чому відчувається рідна хата, тому ми зазвичай веземо на Схід різні смаколики і щось добреньке, але насамперед – душевне тепло, щоб наші воїни розуміли, що тут усвідомлюють, яку ціну вони платять за кожен день нашого життя. А ще дуже бракує живого спілкування, бо зараз рідко хто, окрім капеланів, буває на передньому краї.
Близькість ворога ми відчували тут постійно: у приглушених звуках пострілів, у настороженості воїнів, у особливій готовності тут і зараз дати ворогу відповідь, якщо буде треба. Щиро вдячні педагогічному, учнівському та батьківському колективу Переяславського НВК, які зібрали подарунки для військових. Частину їх ми віддали добробатам, людям, які прийшли на захист Вітчизни за покликом серця… Решту відвезли до військової частини.
Хоча приїхали перед католицьким Різдвом, ялинка ще не була прибрана (розуміємо, не до того воїнам), то ми самі її прикрасили, повісили прапори. Так крок за кроком створювалася святкова атмосфера. Свій концерт розпочали звичайно колядками та щедрівками, віншували здоров’я богатирське, міцну побратимську дружбу, просили захисту від снайперських куль та ворожої напасті.
Виступали на п’яти різних майданчиках, завжди співали пісню «Молитва» про матір. У такій обстановці вона звучить якось особливо, бо стоять тут хлопці за матерів, за рідних. Дівчата військові плакали, хлопці опускали голови і кожен згадував свою… рідну.
Уже після того, як відео з концерту виставила у Фейсбуці, у одному із військових Олена Харитонівна Куценко, жителька нашої громади, упізнала свого племінника, ми були щасливі, що змогли принести таку радість у дім воїна.
А ще, знаєте, кожної хвилини відчувалося, як турбуються військові про нас, наше життя, зручності. Тут раптом стираються усі грані, і малознайомі люди стають частиною твого життя, тебе самої, тому я не можу туди не їхати.
Кожного разу поїздці передують кількамісячні збори, бо це не дешево, тому ми були б раді, якби якусь частину цих коштів вдалося зібрати, а ще хлопці скучили за домашньою випічкою, варениками, булочками і всім тим, що зроблене дбайливими жіночими руками із любов’ю та теплом. Повеземо також нові пісні і щире захоплення їх самопожертвою і відвагою.
Наступна поїздка 21 січня, нас запросив командир військової частини на відзначення її тридцятиріччя, повеземо їм чудові пісні, смаколики і низький уклін від Студениківської громади за наші мирні дні.
