БЛАГОДІЙНІСТЬ
МИ ТУТ, ЩОБ ВИ МОГЛИ ЖИТИ
Ці слова звучали від бійців ЗСУ упродовж усіх зустрічей і супроводжували нас усю поїздку…
Так про зустрічі із бійцями каже волонтерка, очільниця культури Студениківської громади, Зоя Тимченко.
«Ми їхали, щоб додати хлопцям оптимізму і надихнути, а натомість самі зарядилися від них такою силою та енергією, що навіть сьогоднішні ракетні удари не заставили засмутитися, тільки злість ще більше закипіла на ворога. Точно.
У одній із найгарячіших зараз областей – Донеччині, за п’ятнадцять кілометрів від нуля і на витягнуту руку від смерті, ми відчули стільки любові, підтримки й людяності, що уже тільки від цього ворог мав би захлинутися заздрощами. Бо серед війни, горя і втрат наші хлопці так само співчувають чужій біді, готові на виручку побратиму, розчулюються від дитячих малюнків і хором співають «Червоної калини». Вони навіть примудритися десь дістати квіти для артистів.
Ці люди зроблені із найкращого у світі матеріалу, і світ однозначно повинен бачити їх переможцями», - ділиться враженнями Зоя Романівна.
За кілька днів імпровізована концертна бригада у складі заслужених артистів естрадного мистецтва України Зої Тимченко та Сергія Безсонова проїхала 3 тисячі кілометрів, дала 5 концертів, спробувала солдатської каші й жорсткої бойової ночівлі, мандрувала від одного підрозділу до іншого, щиро дивувалася, співала і плакала, захоплювалася і проклинала війну. І хтозна-хто тут кого надихав, дарував сили й енергію, переконував, що треба вірити ЗСУ.
По-справжньому захоплювала хлопців пісня, повертала в дитинство, до мами, звеселяла душу і дарувала хвилини відпочинку.
А ще казали бійці, що втомились, як чорти, тому дитячі малюнки, як дотик ангелів, що стоять за їх спиною, живуть, ростуть і мирно сплять, доки вони місять болото, несамовито стріляють, нищать рашистів і платять золотими своїми життями за те, щоб діти могли малювати.
На питання: чого бракує, бійці дружно казали : дому і рідних. Всього вистачає, але хочеться домашнього, своїх городніх овочів, запаху свіжоспечених булочок, осінніх яблук…
Бійці дуже дякують школярикам за вірші, а малюнки називають шедеврами та прикрашають ними свої нехитрі схованки. Деякі з малюнків міняють уже десяте місце проживання, бо ми не стоїмо на місці, ми рухаємось, уперед, із кожним днем усе ближче до Перемоги.
