ВШАНУВАННЯ ГЕРОЇВ
ВІЧНА ПАМ’ЯТЬ ГЕРОЮ!
До моря сліз, які виплакані матерями України, додаються нові...
В боях за рідну землю загинув мешканець села Семенівка Владислав Вікторович Крутов.
« Я за тебе, мамо, за простих людей! Хто, якщо не я? Якщо кожен побоїться йти на війну, то дочекаємось орків у себе вдома», - так казав 23 річний Владислав, коли мама – Тетяна, намагалася умовити єдиного сина не йти на війну. 25 липня 2022 року юнак пішов добровольцем, щоб захищати свою маму, свою Україну.
Народився Владислав 25 жовтня 1998 року у м. Красний Луч, нині Хрустальний Луганської області. У 2003 році родина переїхала до Києва. Після навчання у школі Владислав вступив до технікуму, працював у інтернет-магазині Модна Каста. Перед війною родина перебралася до Семенівки. Свого вітчима хлопець називав Вова. Саме звідси син пішов добровольцем.
Проходив навчання у Німеччині, став командиром аеромобільного відділення аеромобільної бригади, разом зі своєю штурмовою бригадою був попереду, прокладав дорогу Перемозі. Мав за честь носити малиновий берет десантно-штурмової.
З боями пройшов Луганщину, Донеччину, визволяв Харківщину, молодший сержант Владислав Крутов зник безвісти на полі бою 20 серпня 2023 року у районі населеного пункту Вербове Пологівського району Запорізької області.
То був страшний бій, не бій, побоїще. Бойова машина, якою командував Владислав, потрапила у засідку, Владислав прикривав товаришів, але ворожий кулеметник обірвав молоде життя. По тому місцю, де знаходились побратими, розпочався ворожий обстріл, у кривавому місиві були вбиті та поранені багато бійців…
Ідентифікували бійця за аналізом ДНК, повідомлення про те, що син загинув, мама отримала сьогодні…через три місяці після зникнення сина.
Він завжди був крутий, у нього очі усміхалися, із ним ніколи не було клопоту. Чудово малював і мріяв цьому навчатися. Він був у родині за старшого, все знав, все розумів, був добрий, мудрий, дорослий не по роках, так, ніби знав, що залишиться завжди 24-річним…
Він залишився теплим спогадом, він приходить до мами у снах. Він більше ніколи не повернеться, не скаже: «Як ти тут, мамо, може щось допомогти?». Він не триматиме на руках сина чи доньку, не обійме кохану, не сяде разом із побратимами святкувати Перемогу, лише зіркою сяятиме над усім, що любить.
Над маминим домом у Семенівці, над Київщиною, де виріс воїном, над Луганщиною, де народився, над Україною, якій пожертвував життя.
Схилімо голови перед подвигом юного відважного воїна, стиснімо кулаки, напоїмо серце ненавистю, щоб спопелила вона скаженого ворога, станьмо стіною за волю рідної землі, пристрасно помолімося за Героя, вірного сина України.
Про дату та час прощання з Воїном буде повідомлено окремо.
