Складові безбар'єрності
СКЛАДОВІ БЕЗБАР’ЄРНОСТІ
Цей розділ присвячений базовим поняттям самої філософії безбар’єрності. Ми постійно стикаємось з тим, що треба пояснювати значення “безбар’єрності” чи “доступності”, чи “інклюзивності”. Тож на зрозумілих визначеннях та простих прикладах ми пояснимо суть та важливість цих концепцій для нашої громади.
Чи задумувалися ви, з якими труднощами стикаються батьки маленьких дітей? Наскільки складно підтягнути дитячий візочок сходами одній людині без сторонньої допомоги, зайти з ним до магазину, де немає пологого входу чи пандуса, або у транспорт без спеціального пониження? Про цю проблему ми не замислюємось, поки самі не стаємо батьками чи поки в нашому близькому оточенні не з’являються діти. Усі ці сходинки, бордюри та високі пороги — це все бар’єри, які не дозволяють батькам чи опікунам вільно пересуватися з маленькими дітьми. Це також перепони, що ускладнюють пересування людям з інвалідністю, для яких більшість українських міст і сіл є архітектурно недоступними, а також людям старшого віку й іншим представникам маломобільних груп населення.
Є бар’єри ось такі — фізичні, просторові. Але є бар’єри економічні та освітні, коли у людини немає можливостей отримати гідну роботу чи доступ до якісної освіти через те, що вона якось відрізняється. Є бар’єри у ставленні до людини через певні ознаки (вік, стать, колір шкіри, мова), коли вона відчуває своє виключення із соціуму і не має можливості реалізувати свої амбіції та громадянські права.
Усі ці бар’єри шкодять не тільки певній групі людей, вони шкодять усьому суспільству. Адже ми втрачаємо величезний потенціал, відмовляючись взаємодіяти з різними людьми, у кожного з яких свій унікальний досвід. Втрачений потенціал — це втрачені можливості для всіх нас. Саме тому безбар’єрне та відкрите суспільство, де кожен відчуває, що до нього ставляться з повагою попри будь-які ознаки й статуси, і знає, що у нього є рівний доступ до можливостей, має перспективи для розвитку.
РІВНІСТЬ
ІНКЛЮЗИВНЕ ПЛАНУВАННЯ
Інклюзивне планування — це продумування заходів для забезпечення участі всіх людей у житті суспільства. Воно складається з декількох етапів. По-перше, усвідомлення і прийняття того факту, що всі люди різні і мають багато різних ознак: вік, стать, майновий стан, раса, мовні ознаки тощо. По-друге, це виявлення чинників та бар’єрів, які породжують дискримінацію і заважають різним людям включатись у життя громад. По-третє, створення умов для подолання цих бар’єрів.
Візьмемо приклад з працевлаштування. Отже, працедавець вирішує дотримуватись принципу інклюзії. Він організовує навчання своєї команди, далі переглядає політики компанії, описи вакансій (чи немає в них дискримінації), стандартний набір питань на співбесіді, оцінює на доступність приміщення тощо, і якщо він виявляє порушення чи бар’єри, то усуває їх: будує ліфт чи пандуси, облаштовує туалети, навчає весь свій персонал правильної комунікації для розуміння та прийняття людського різноманіття.
ПОРУШЕННЯ
Порушення можуть виникати у функціях або структурах організму (органи, кінцівки та їх складові частини). Вони можуть бути тимчасовими або постійними, періодичними чи тривалими.
Порушення голосу та мовлення — це теж функціональні порушення, які так само бувають тимчасовими через різні захворювання чи обставини, як-от заїкання, або постійними. Трапляється так, що людина народжується з повною втратою слуху, а буває, що вона з роками може втрачати слух поступово. Так само, як, наприклад, втрата зору або кінцівки може виникнути внаслідок генетичної аномалії або травми.
Бувають порушення серцево-судинної, травної, дихальної, імунної й інших систем. Ці порушення на перший погляд не є очевидними, по суті вони «невидимі», але людина з ними живе якийсь період чи все життя.
Головне, що варто запам’ятати: порушення не є вадами людини, вони не характеризують її як погану чи не гідну. Адже це те, на що людина ніяк не може вплинути. І до цього треба ставитися з розумінням.
Важливо також при цьому усувати ті бар’єри, які створюють обмеження життєдіяльності людини та можливості для її розвитку.
ГЕНДЕРНА РІВНІСТЬ
Ґендерна рівність (рівність жінок і чоловіків) стосується рівних прав, відповідальності та можливостей жінок і чоловіків. Рівність не означає, що жінки та чоловіки стають однаковими, проте свідчить, що права, відповідальність та можливості людей не мають залежати від того, народилися вони жінками чи чоловіками.
Ґендерна рівність передбачає, що інтереси, потреби та пріоритети і жінок, і чоловіків беруться до уваги, визнається, що жінки є дуже різними між собою, як і чоловіки — між собою. Ґендерна рівність — це не виключно жіноче питання, вона має стосуватися та повністю залучати чоловіків, так само, як і жінок. Рівність між жінками і чоловіками є питанням прав людини та умовою і показником сталого людиноцентричного розвитку.
СОЦІАЛЬНЕ ВІДТОРГНЕННЯ
Соціальне відторгнення протиставляють соціальному залученню, тобто інклюзії, і воно є проявом порушення базових прав людини. Соціальне відторгнення — процес, за якого різні групи людей не мають можливостей брати участь у житті суспільства, не мають доступу до освіти та ресурсів, відчувають дискримінацію.
Відторгнення відбувається з різних причин: через упереджене ставлення одних людей до інших чи внаслідок систематичної дискримінації людей через їхню сексуальну орієнтацію, стать, вік, інвалідність, статус мігранта тощо. Але соціальне відторгнення не зводиться лише до окремих форм дискримінації. Воно також може відбуватися через відсутність інфраструктури. Наприклад, люди, які живуть у віддалених сільських та гірських територіях, можуть не мати доступу до ресурсів через відсутність зв’язку, доріг і транспортного сполучення. Соціальне відторгнення дуже небезпечне, адже коли величезна кількість людей є відчуженими, країна не може досягти високого рівня розвитку.
ПРИЙНЯТТЯ
Прийняття — це розуміння цінності того, що світ різний, і люди в ньому теж живуть різні. Кожен з нас має право на повагу і гідне ставлення.
Буває так, що це розуміння ще не означає факту прийняття існування різних соціальних груп. Наприклад, про ЛГБТ+ у нашому суспільстві можна почути таку думку: «Так, хай живуть собі, але краще нехай сидять по хатах, щоб їх ніхто не бачив». Тобто є усвідомлення факту, що в суспільстві є люди гомосексуальної орієнтації, але самого прийняття права цих людей жити своїм приватним життям немає.
Коли ж ми говоримо про прийняття в контексті побудови безбар’єрного суспільства, маємо на увазі готовність жити та взаємодіяти поруч з абсолютно різними людьми. Це може бути проілюстровано такою фразою: «Так, ти від мене відрізняєшся, але це нормально, я поважаю твої почуття, ціную тебе, бо ти така ж людина, як і я».
ДОСТУПНІСТЬ
Доступність — це усунення фізичних бар’єрів і, навпаки, створення таких умов, за яких кожна людина буде почуватися комфортно у тому чи іншому просторі. Адже іноді людина, що використовує крісло колісне або спирається на милиці, елементарно не може пройти до магазину через високі бордюри або занадто крутий нахил пандуса. А повна доступність передбачає, що людина зможе користуватися навколишнім простором самостійно, тобто без сторонньої допомоги.
Доступність буває не тільки архітектурною, а й інформаційною: наприклад, викладення інформації шрифтом Брайля для людей з порушенням зору або використання жестової мови для нечуючих людей. Доступність стосується місць навчання і праці, житла, громадських закладів, транспорту, вулиць, — зрештою, всього, що нас оточує.
ІНКЛЮЗІЯ
Інклюзія — це один зі стовпів безбар’єрності. Це процес збільшення ступеня участі всіх громадян у соціумі. Вона передбачає усунення бар’єрів та розробку і застосування конкретних рішень, які дозволять кожній людині рівноправно брати участь у суспільному житті. Один із ключових принципів інклюзії, про який ітиметься трохи нижче, — залучення всіх людей у всі сфери життя.
Що ж інклюзія означає на практиці? Наприклад, якщо працедавець говорить, що він дотримується принципів інклюзії, то всі суспільні групи та спільноти (різного віку, статі, переконань тощо) розуміють: тут їх не будуть дискримінувати через ці ознаки, а оцінюватимуть лише за компетенціями та професіоналізмом. Або коли якийсь заклад зі сфери послуг заявляє, що він інклюзивний, для всіх людей це слугує сигналом: «мені тут будуть раді і я почуватимусь комфортно, адже мої потреби враховують».
БЕЗБАР’ЄРНІСТЬ
НЕДИСКРИМІНАЦІЯ
Недискримінація передбачає і гарантує рівне ставлення до різних людей. Це означає, що ніхто не може бути виключений або обмежений у своїх правах та можливостях через те, що він чи вона якось відрізняється від інших. До цих ознак належать стать, вік, подружній статус, мовні ознаки, раса, релігійні чи політичні переконання, походження і місце народження, сексуальна орієнтація та гендерна ідентичність тощо. Тобто ніхто не може вас звільнити з роботи тому, що ви — католик, наприклад, так само як ніхто не може заборонити вашій дитині, у якої темна шкіра, відвідувати дитячий садочок чи прийти на сеанс у кінотеатр.
І, до речі, в нашій державі захист людей за всіма цими та іншими ознаками передбачено Законом України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні».
КОМПЛЕКСНИЙ ГЕНДЕРНИЙ ПІДХІД
Процес, за якого оцінюються можливі наслідки для жінок та чоловіків різник при впровадженні різних політик.
Одним із прикладів такого підходу є ґендерно-орієнтоване бюджетування. Це інструмент, який дає можливість реалізовувати державну політику гарантування рівних прав і можливостей жінок і чоловіків за рахунок бюджетних коштів. Його фінальна мета полягає у тому, щоб у країні були прийняті й виконувалися бюджети і програми, в яких враховуються конкретні потреби чоловіків і жінок.
Тобто головна мета комплексного ґендерного підходу – брати до уваги інтереси чоловіків та жінок, аби вони мали однакові переваги у різних сферах: політичній, економічній тощо.
ІНВАЛІДНІСТЬ
Інвалідність — це соціальне явище, а не медична проблема людини.
Раніше інвалідність розглядали в контексті благодійництва, медичної проблеми чи взагалі особистої проблеми окремої людини. Ще пів століття тому людину з інвалідністю могли сприймати як вічного пацієнта лікарень, що не може дати собі ради й залежить від допомоги інших. Тому часто людей або жаліли, або надмірно героїзували.
Проте відтоді, як організації людей з інвалідністю почали масово з’являтися в усьому світі й голосно заявляти про свої права, озвучувати, що люди з інвалідністю є частиною суспільства, поняття інвалідності еволюціонувало.
Нині інвалідність — це результат взаємодії між людьми, які мають порушення здоров’я, і тими бар’єрами у суспільстві, що заважають їм брати активну участь у житті суспільства. Власне, саме бар’єри — стереотипи й судження, інституційні бар’єри, пов’язані з законами та політикою, економічні бар’єри тощо — це те, що виключає людей з інвалідністю із суспільного життя та ставить їх у становище, що принижує їхню гідність.
У цьому розділі просимо вас звернути увагу ось на що: людей, які мають інвалідність, ми називаємо саме «люди з інвалідністю», хоча, звісно, у випадку якоїсь конкретної людини і при особистому спілкуванні ви можете використовувати ту термінологію, яку вона вважає для себе прийнятною.
ГЕНДЕР І СТАТЬ
Почнемо з пояснення, що таке стать. Отже, стать, або біологічна стать — це сукупність анатомо-фізіологічних ознак організму, яка дозволяє розрізняти у більшості організмів чоловічі й жіночі особини. Таке визначення можна прочитати у тлумачному словнику. Суспільство зазвичай каже нам, що є дві статі: чоловіча і жіноча. Однак деякі люди є інтерсекс-особами: з хромосомами, анатомією чи статевими ознаками, які не можна віднести до категорії виключно чоловіків чи жінок. Власне, стать поєднують з біологічними ознаками: набором хромосом, будовою статевих органів тощо.
Ґендер належить до соціально-культурно сконструйованих очікувань щодо того, що означає бути жінкою чи чоловіком, включно з ролями, поведінкою, діяльністю та характеристиками, які певне суспільство вважає прийнятними для жінок та чоловіків (фемінінність і маскулінність). Фемінінність і маскулінність є набутими в процесі соціалізації і не описують сексуальну орієнтацію чи біологічну сутність. Люди навчаються відповідним нормам та поведінці — разом із тим, як вони повинні виглядати та взаємодіяти з іншими людьми. Коли окремі особи чи групи не відповідають усталеним гендерним нормам, вони часто стикаються зі стигмою, дискримінацією чи соціальною ізоляцією — все це негативно впливає на їхнє життя.
Дуже часто ґендер плутають зі статтю, але між ними є різниця. Найкраще суть гендеру можна зрозуміти, якщо зайти в магазин іграшок, де є біло-рожева секція для дівчаток і різнокольорова для хлопчиків. У першій можна побачити ляльок, іграшкові будинки та кухні, дитячий посуд, візочки, у другій — різні машинки, літаки, пістолети, супергеройські костюми. Тобто дівчаткам з дитинства приписують те, що вони будуть майбутніми мамами, займатимуться домогосподарством, а хлопчикам — ролі захисників, пожежників, військових тощо.
Ось ці соціально закріплені ролі, поведінка, діяльність і характерні ознаки, які певне суспільство вважає належними для жінок та чоловіків, і є ґендер. Ці характерні ознаки, можливості та стосунки будуються соціально і засвоюються в процесі соціалізації. Вони залежать від контексту, часу і мають властивість змінюватися.
СТЕРЕОТИПИ
Стереотипи — це усталені шаблони мислення або так звані кліше. Шаблонне мислення провокує шаблонне ставлення до різних груп людей. Наприклад, є стереотип, що шульги — люди творчі, з особливим типом мислення. Це узагальнення може звучати позитивно та схвально, проте не має жодного наукового підтвердження. Однак стереотипи бувають і негативні. До прикладу, поширений гендерний стереотип про те, що «дівчатка мають бути ніжними й тендітними, а хлопчики не плачуть». Проте кожна людина має право на власне самовираження, а також на вираження своїх емоцій та почуттів.
Стереотипи за своєю суттю дуже небезпечне явище, адже створюють тло для стигматизації — «таврування» людей через якісь їхні ознаки. Стигматизація, своєю чергою, породжує дискримінацію — упереджене ставлення до людей, надання переваги одним та приниження й пригнічення інших. А там, де є місце дискримінації, є місце й агресії, а відповідно й насильству, що небезпечно для всіх людей.
ТОЛЕРАНТНІСТЬ
Толерантність — повага, сприйняття та розуміння багатого різноманіття культур нашого світу, форм самовираження та самовиявлення людської особистості.
Бути толерантним не означає поступатися, потурати чи проявляти свою поблажливість і відмовлятися від якихось своїх переконань. Бути толерантним — це безконфліктно визнавати право людей відрізнятися, дотримуватися своїх переконань і визнавати таке право за іншими. Бути толерантним — це відмовитися від догматизму й абсолютизму і не нав’язувати свої погляди іншим людям. Бути толерантним — це сприяти утвердженню прав людини та демократії в нашому світі.
Звісно, що зі зростанням кількості населення на планеті, міграційними процесами, розвитком комунікацій толерантність набуває особливо важливого значення. Наші країни, регіони — різні, і цю багатокультурність необхідно приймати, інакше ж виникає загроза нетерпимості. А там, де нетерпимість, там розбрат, конфлікти та насильство. Тож толерантність — це важлива умова для нашого існування в злагоді та мирі.
ІНКЛЮЗІЯ В ОСВІТІ
У всіх випадках, коли це тільки можливо, усі діти мають навчатися разом. Звісно, всі діти різні: комусь легше дається один матеріал, комусь — інший, у когось може бути дефіцит уваги, а в когось труднощі з пересуванням. Інклюзія в освіті передбачає, що, попри певні життєві обставини, в яких опиняється дитина, у неї має бути можливість і доступ до якісної освіти й підтримка з боку вчителів.
Цей пункт ми виділяємо окремо ще й для того, щоб наголосити: дуже важливо показувати дітям різноманіття нашого світу змалечку. Діти, які зростають із розумінням, що всі люди різні, але мають рівні можливості, у подальшому так само із розумінням та прийняттям ставляться до інших. А це зменшує ризики дискримінації та негативного ставлення до людей, які відрізняються за якимись ознаками, вже у дорослому житті.
БЕЗБАР’ЄРНІСТЬ ЯК ДЕРЖАВНА ПОЛІТИКА
УНІВЕРСАЛЬНИЙ ДИЗАЙН
Універсальний дизайн — це такий дизайн простору, будівель, предметів, а також послуг і програм, яким можуть користуватись абсолютно всі без якоїсь особливої адаптації. При цьому універсальний дизайн не виключає використання розумного пристосування. Останнє може застосовуватися, коли в особи виникає певна ситуація, що потребує втручання.
Один із принципів універсального дизайну — рівність у його використанні. Тобто плаский вхід у будівлю й відсутність сходинок оцінять і люди з інвалідністю, що пересуваються у кріслі колісному, і батьки з дитячими візочками, і люди, які подорожують і можуть користуватися важкими валізами. Інший приклад — це субтитри до відео, які дозволяють отримувати інформацію як людям із порушенням слуху, так і людям, які краще сприймають інформацію візуально або не мають можливості вмикати звук у певний момент.
ПІДХІД, ЗАСТОСОВАНИЙ НА ПРАВАХ ЛЮДИНИ
Ця концепція обумовлює те, що будь-які програми, які створюються, будь-які будівлі, які будуються, будь-які організації, які працюють, за такого підходу — керуються базовим принципом, що права людини непорушні та мають дотримуватися. Це означає прояв поваги до людини, відсутність дискримінаційного та упередженого ставлення і, навпаки, бажання допомогти і робити все прозоро. На практиці це ще й означає небайдужість і втручання в ситуації, у яких порушуються права людини.
Цей підхід також передбачає, що першочергові зусилля повинні бути спрямовані на поліпшення ситуації найбільш дискримінованих і вразливих груп, а всі дії мають здійснюватися прозоро, підзвітно і з прямою участю представників і представниць груп, інтереси яких вони зачіпають.
МАЛОМОБІЛЬНІ ГРУПИ НАСЕЛЕННЯ
Коли ми говоримо про маломобільні групи населення, у першу чергу спадає на думку образ людини з інвалідністю, яка пересувається в кріслі колісному. Для неї існує безліч бар’єрів — звичний магазин з високим порогом чи без пандуса стає недоступним. Але, насправді, до цієї категорії належить більше різних груп людей.
Маломобільні групи — люди, які відчувають труднощі при самостійному пересуванні, комунікації або одержанні якихось послуг. Це можуть бути люди з різними функціональними порушеннями (зору, слуху, опорно-рухового апарату тощо); люди, які отримали тимчасову травму або нині хворіють; діти до 7 років; люди, які супроводжують маленьких дітей (до 7 років); вагітні жінки; люди похилого віку.
Дуже часто вони відчувають складнощі через неналежну організацію громадського простору навколо. Просто пригадайте сцену в метро, коли мама чи тато намагаються спустити дитячий візочок сходами. Самим їм цього не зробити, і доводиться просити про допомогу сторонніх людей. Саме тому простір має бути організований таким чином, щоб будь-яка людина відчувала: для неї створені комфортні умови.
МНОЖИННА ДИСКРИМІНАЦІЯ
Це ситуація, коли особа стикається з більш ніж однією формою дискримінації. Наприклад, деякі групи людей, крім того, що вони вже страждають від дискримінації через колір шкіри, також можуть зазнавати численних форм дискримінації через додаткові підстави, такі як вік, інвалідність чи сексуальна орієнтація. Ці форми дискримінації підсилюють одна одну, тим самим створюючи для людини все більше перешкод і опускаючи її нижче соціальними сходинками.
БАР’ЄРИ
Бар’єри — це ті перепони, які заважають різним людям отримати доступ до можливостей, і через це не дають їм повністю реалізувати свій потенціал. Дуже часто бар’єри створюють самі люди внаслідок незнання, стереотипів та упереджень. Через це виникає неправильний та незручний дизайн, дискримінаційні процедури і негативне ставлення.
Бар’єри можуть проявлятися по-різному. Наприклад, фізичні — це ті, що перешкоджають пересуванню у просторі: круті сходинки, відсутність ліфтів та пандусів як альтернативи, високі пороги й тротуари тощо.
Бувають бар’єри інформаційні. На жаль, сьогодні дуже маленький відсоток інформації подається з урахуванням того, що її сприйматимуть різні люди (наприклад, з порушеннями зору чи слуху). Брак коректної інформації теж можна віднести до цієї категорії.
До психологічних бар’єрів можна зарахувати якраз негативне ставлення, яке часто формується через страхи, упередження та стереотипи. Наприклад, з відкриттям інклюзивних класів серед батьків поширився страх, що більше уваги буде приділятися дитині з особливими освітніми потребами, тоді як інші діти будуть нею обділені. Хоча підстав для таких страхів і не було — вчитель користується спеціальною методикою викладання, яка враховує потреби різних учнів. Психологічні бар’єри бувають і внутрішніми. Зокрема вони досить поширені серед літніх людей, які залишили ринок праці. Без звичної роботи, яка була джерелом мотивації та спілкування, людина стикається з низкою психологічних труднощів – відчуття пригніченості, покинутості, самотності, які можуть переходити у депресію та апатію.
Економічні бар’єри стосуються ситуацій, коли людині відмовляють у працевлаштуванні через упереджене ставлення: наприклад, що людина якогось конкретного віку не впорається з певною роботою. Хоча насправді страхи та побоювання працедавця не мають жодного стосунку до компетенцій кандидата. Також економічні бар’єри — це ще й про брак коштів на такі базові речі, як одяг, побутові товари, комунальні послуги чи навіть їжу. З такими бар’єрами може зіткнутися будь-хто, хто опинився в складній фінансовій ситуації або не може знайти роботу, джерело заробітку.
Існують також інституційні бар’єри, коли закони, нормативні документи та послуги не завжди враховують потреби різних людей або ж узагалі обмежують право доступу. Наприклад, до 2017 року для жінок в Україні наказом № 256 МОЗ, який дістався нам у спадок від Радянського Союзу, були заборонені більше 450 професій. Фактично цей наказ забирав у жінок свободу обирати собі будь-яку професію і ставив їх у нерівне становище із чоловіками.
ЗАЛУЧЕННЯ
Основний принцип залучення звучить як «нічого для нас без нас». Якщо, наприклад, ми вирішили зробити сайт своєї компанії доступним для людей з порушеннями зору, можна звернутися до організації, яка розробляє рішення веб-доступності для людей з порушеннями зору, аби отримати консультацію експертів. Або ж якщо ми розробляємо програму підтримки для внутрішньо переміщених осіб, також маємо залучити представників цієї групи, аби з перших вуст дізнатися про їхні проблеми, а не керуватися здогадками.
Отже, залучення передбачає такий підхід: коли ми приймаємо рішення, щодо певної групи людей, необхідно з цією групою проконсультуватись і запропонувати долучитися до подальшого процесу, аби все було зроблено з урахуванням їхніх рекомендацій.
У більш широкому сенсі залучення означає, що кожний і кожна має право на голос, має право на місце за спільним столом, має право говорити та бути почутими. І суспільство має докладати зусиль, щоб всі люди відчували себе залученими у суспільне життя.
РІЗНОМАНІТТЯ
Різноманіття — це факт і реальність, у якій ми живемо. Озирніться довкола — і ви побачите, що кожна людина унікальна, з індивідуальним набором ознак і характеристик. У когось яскравий одяг та макіяж, у когось сивина у волоссі, хтось пересувається кріслом колісним, хтось носить окуляри, а хтось потребує супроводу на вулиці.
Ознак може бути безліч: вік, стать, раса, зовнішність, сексуальна орієнтація, наявність інвалідності, релігійні переконання тощо. Деякі ознаки можуть бути видимими, як-от зріст, колір шкіри чи волосся, деякі ні — сексуальна орієнтація, стан здоров’я. Інклюзивне та відкрите суспільство завжди виграє, адже люди в ньому відчувають свою значущість і отримують можливості для розкриття свого потенціалу.
